Церква забороняла, батьки не перечили, а звичаї соромили тих, хто цього не робив. Тож українська молодь пізнавала таємниці кохання з урахуванням усіх протиріч – і любилися, і цноти не порушували. Ще на початку ХХ століття існували такі архаїчні школи взаємин як “вулиці”, що доводить соцопитування про норми статевого життя українських селян 1929 року.

До сексу ставилися мудро

Передусім хочеться зауважити, що наші предки вирізнялись разючою мудрістю. Тобто те, що зараз ми називаємо розпустою, вважалось нормою життя, необхідністю для продовження роду, для виживання. Навіть час, на який планувалося весілля, був підібраний так, щоб не перешкоджати сільськогосподарським роботам. При цьому вагітніла молода дружина не «як вдалось», а таким чином, щоб взяти участь і у саджанні картоплі, і в жнивах, і в збиранні урожаю. За зиму дитятко мало б трохи змужніти, аби молода матуся і наступного року не випадала із господарської «обойми». Власне кількість дітей у давніх родинах пояснюється не тим, що не було засобів контрацепції (як думає дехто), а тим, що потрібні були робочі руки. Адже відсоток смертності серед немовлят був дуже високим. Тому й поспішали виходити заміж, аби збагатити свою родину на більшу кількість робочих рук. Чим більше було челяді в родині, тим більше землі вона могла обробити.

Серед молоді практикувався «пробний шлюб» та «ночування». Не можна сказати, що батьки не перечили цьому зовсім, але здебільшого не перешкоджали. “Хороша дівчина, вона із хлопцями спит. Колись, як із хлопцями не спала дівчина, то й не считалося, що то вона й дівчина”, – роповідає респондентка одного із численних етнографічних досліджень. Починалось спільне спання молоді з того часу, коли вони починали брати участь у «вулицях», «вечорницях», «досвітках» тощо.

“На вулиці спали”

«Вулиця» – місце весняно-літнього дозвілля для молоді 18 – поч. 19 століття з характерним еротичним підзмістом. Молоді люди після завершення всіх домашніх робіт збирались (гуляти на «вулиці» могли дівчата віком від 13 років), щоб поспівати, пожартувати, порозмовляти… Іноді, по святах, хлопці приносили з собою спиртне та запрошували на «вулицю» музик – тоді й витанцьовували і «метелицю», й «кадриль»… Цікавою була та обставина, що хлопці могли йти на будь-яку вулицю, туди, де дівчата їм були більше до вподоби. Вважалося непристойним, коли дівки заходили на чужу «вулицю». Це дуже полегшувало життя легковажним парубкам, які в один вечір вели одну дівку додому, в інший – іншу. А ще однією функцією парубків на «вулиці» була заготівля соломи «для спання».

Проводити додому не означало вести за ручку. Якщо парубок з дівкою відлучались – було цілком очевидно для чого. «Тільки грім загримів весною — вже кожна на дворі спить. Не на дворі, а в сараї чи… І хлопці приходили, їм гуляти, що яка їм різниця», – розповідає очевидець.

«Вулиця має два ступені. Перший — це підготовка до справжньої вулиці. Тут гуляють хлопці й дівчата від 12 до 15 років. Вони привчаються тут співати гуртом, як поводитись з дівчиною і починають парубкувать, цебто вже мацають дівчат за груди і за інші місця. Вони проводять дівчат додому, але ще довго не стоять під лісою. Друга ж ступінь вулиці — це вже справжні дівки та парубки від 16 до 25 років. Зібравшись на колодку, дівчата сідають всі купкою, а хлопці кожний з них старається впасти дівчині в пелену, хоч вона й сперечається, але це нічого не помага, бо “чия сила, того й право” — такий лозунг улиці. Ото всівшись на колінях дівчини, обнявши її, він починає з нею розмову. Поспівали пісень, ну що ж далі робити? І от хлопці починають лапать дівчат різно і скрізь спідницю, і попід нею. Улиця розходиться. Хлопці не зівають, щоб не пропустити тії дівчини, з якою він умовився провести її додому».

Спільне «спання» не вважалось соромом, пари часто змінювали партнерів до часу, поки не виникала сердечна приязність: «І парубок, і дівчина заводили нового друга серця, … дівчині доводилось дуже часто вислуховувати прохання парубків ночувати з нею”.

Дівчатами “пригощали”

З «своїми» хлопцями дівчата «спали» добровільно. Однак, за свідченнями очевидців, існував і звичай «пригощання дівкою» – це коли на «вулицю» приходили парубки з іншого села. «Хлопці з собою приводили чужих хлопців, один хлопець рахувався за хазяїна і угощав чужих хлопців своїми дівчатами. Як яка дівка приглянеться чужому хлопцю, то він шепне тому, хто його привів; і вже той тягне ту дівчину на куль (солому) і так угощає його своєю дівчиною (свого села), а той (в свою чергу) так робить у себе. Як дівка не хоче з хлопцем тим ночувати, то її насильно заставляють; свій хлопець ще поб’є, лає її й каже: «Як я був у них, то мені давали дівку, а ти не хочеш».

Але цноту берегли…

Оскільки статевому вихованню у сім’ї фактично не приділяли часу, «вулиця» та інші форми молодіжного дозвілля були чи не єдиним способом пізнати суть «дорослого життя». Отже «вулиця» для молоді була своєрідною школою взаємин. Нічого ганебного у спільному «спанні» не вбачалось до того часу, поки дівчина не позбувалася цноти. Адже збереження цноти до заміжжя було запорукою того, що батьком дитини є дійсно той чоловік, який одружується з дівчиною. Знаходимо підтвердження цього правила в етнографічних джерелах: «А дівчата – чи в погрібнику, чи в сарайчику примостку зробить. … А раньше було гуляли хлопці, спали з дівчатами, но не займали. Як батьки не розрішат дівчині з хлопцями спати, то вона в хаті спить”. Під “не займали” мається на увазі, що інтим відбувався без дефлорації (усе обмежувалося петингом). Себто після спільного “спання” дівчата фізично залишалися незайманими.

Християнські норми забороняли обговорювати настільки інтимні речі у сім’ї. Батьки намагались відокремити секс від родинного життя. Була неприпустимою демонстрація почуттів батьків перед дітьми, розмови про кохання чи про питання фізіології між дочкою та матір’ю. Водночас звичним був ритуал «скроплення» землі чоловічим сім’ям, «щоб була родючою», еротичні андріївські обряди, співання сороміцьких пісень на весіллях…

Автор: Ольга Терещук